Офлайн
Жіноче коло
Жіноче коло у просторі Wenexus. Говоримо про силу українських жінок, які не опускають рук, а рухаються вперед.
- Дата
- вторник, 20 октября 2026 г.
- Время
- 17:00 — 19:00
- Формат
- Офлайн · 1010 Wien, Fleischmarkt 14, офіс 5a
- Места
- 12 свободно
Регистрация бесплатна
О мероприятии
Уже третій місяць поспіль щовівторка ми збираємося в нашому теплому жіночому колі. Без гучних презентацій і без масок.
Ми — українки, які через війну та російську агресію опинилися в Австрії, — говоримо про найважливіше: про наш досвід, еміграційні виклики, інтеграцію, пошук себе на новому місці та ідентичність.
Минула наша зустріч була особливою. Це був ніжний і водночас чуттєвий літературний вечір з авторкою книги «Мої жінки» Юлією Іллюхою на запрошення Олександри Саєнко. Ми слухали прозу та вірші від жінки, яка сама пройшла крізь вогонь вимушеного переїзду 2022 року і чий голос став відлунням болю та сили сотень тисяч українських жінок. То був справді ідеальний метч, як написала потім Олександра.
Зізнаюся: після того вечора я довго не могла придумати тему для наступної зустрічі. Усі ідеї здавалися недостатньо глибокими, а люди — не тими.
Час спливав, потрібно було давати анонс, а відповіді не було.
Тоді я просто підійшла до вікна на Fleischmarkt 14, подивилася на вулицю, на людей, що поспішали повз, і тихо запитала себе: «Про кого з них ти насправді хотіла б послухати?»
І відповідь прийшла миттєво.
Про українок. Про тих, які замість того, щоб опустити руки, встають і йдуть далі. Які рухаються, створюють, будують і не зупиняються. Без інстаграмних «успішних успіхів». Про тих, хто кожного дня знає, що рухатися вперед — це для них історично і природно.
Так історично склалося, що в нас, українських жінок, у генетичному коді закарбовано вміння тримати сімейне коло і вистояти навіть тоді, коли світ навколо рушиться, поки триває війна. Ми проходимо той самий трансгенераційний шлях, яким ішли наші матері, виховані нашими бабусями. У наших жилах вирує сила багатьох поколінь.
У вівторок пропоную поговорити про це:
Як нам в історичному аспекті вдається не просто виживати, а обирати життя й боротися за своє місце під сонцем?
Завдяки яким внутрішнім ресурсам та історичним здібностям ми робимо реальні кроки вперед?
Чому завжди краще жалкувати про те, що зроблено, ніж про те, на що ми так і не наважилися?
Запрошую вас до нашого кола — ділитися, відчувати, надихатися та знаходити опору одна в одній.
Чекаю на кожну з вас!
До начала мероприятия